понедельник, 23 января 2012 г.

ІНТЕРПРЕТАТОР РЕЛІГІЙНОЇ ПІСНІ БОСИЙ СЕРГІЙ СЕРГІЙОВИЧ


ІНТЕРПРЕТАТОР РЕЛІГІЙНОЇ  ПІСНІ

БОСИЙ  СЕРГІЙ  СЕРГІЙОВИЧ

  « Сьогодні все ще актуальним залишається завдання повернення в українську культуру імен багатьох діячів, долю яких поневічила тоталітарна система. Частина з них працювала у різних країнах, своєю діяльністю вливаючись у потік світового мистецтва, але при  цьому українська національна нота завжди для них була вирішальною». Ці слова відомого  українського письменника Дмитра Шупти з повним правом можна віднести до педагога, диригента, співака Сергія Босого. Його спіткала така ж доля, як і інших українських патріотів, котрі вірно служили Батьківщині, віддаючи їй свій Богом дарований талант, а потім змушені були через ідеологічний тиск, переслідування залишити її й померти на чужині.
 Сергій Босий народився у 1911 році в Полтаві, в сімї, у якій зберігалася родинна традиція педагогів, релігійних діячів і церковних достойників. Педагогічну освіту отримав у Київському педагогічному інституті, закінчивши фізико-математичний факультет. Одночасно вчився у Київській консерваторії по класу вокалу і диригування у професорів  Г.Верьовки та  О.Грінченко. Одержавши вищу освіту, працював в середніх школах України. Його глибока релігійність і патріотизм, що панували в його родині і на яких формувався його світогляд, був всупереч політики радянської влади і в часи ежовщини. Сергій Босий вимушений був залишити Україну і переїхати в місто Черкеськ, що на Кавказі. Викладав фізику і математику в Черкеському педагогічному інституті. Але музику не покидав. Організував в інституті студентський хор, сам був солістом і диригентом хору. Маючи від природи гарний голос і музичну освіту, всю свою енергію спрямовував на розробку  композицій світської і церковної музики, які в той час були заборонені в Україні. Музичну активність, мабуть, перемагала постійна праця фізика і математика. Йому передбачали звання професора – про це свідчать його публікації у наукових журналах. Друга світова війна поламала всі його життєві плани. Він повертається в Україну. З великими труднощами йому вдається влаштуватися  до Української національної капели, яка була сформована із колишніх співаків «Думки» та інших хорових колективів, що залишилися в окупованому місті. Керував Українською національною капелою відомий композитор і диригент Петро Гончаров; другим диригентом згодом став земляк Босого – Нестор Городовенко. Незабаром на сценах Києва, на радіо прозвучала рідна українська пісня в обробках  О.Кошица, П.Демуцького, М.Леонтовича, К.Стеценка. З прощальним концертом капела виступила у Києві у серпні 1943 року. Тоді на сцені оперного театру під диригуванням Н.Городовенка  майстерно були виконані 12 кращих духовних творів Д.Бортянського.
 Перед вступом радянських військ у Київ Сергій Босий з частиною співаків «Думки» виїхав у західному напрямку і прибув наприкінці листопада 1943 року до Галичини.
У Львові Сергій Босий  викладав фізику та математику у військовій школі офіцерів, організовану ОУН і одночасно був солістом хору імені М.Леонтовича. Хоч у місті господарювали гітлерівці, але національне мистецьке життя в ньому не згасло. Дослідник життя і творчості керівника капели «Думка», диригента Нестора Городовенка Григорій Шибанов так описує перебування колективу  в Галичині: «Інститут народної творчості із складу місцевих співаків створює у галицькій столиці хор і присвоює йому ім.’я М.Леонтовича. Ним натхненно взявся керувати Городовенко. За короткий термін йому вдалося довести колектив до високого мистецького рівня… Своїм виступом хор підняв патріотичний дух українців, які гуртувалися на боротьбу з поневолювачами». В складі хору росла майстерність і Сергія Босого не тільки як співака, але й диригента. Сергій Босий навчався у Городовенка інтерпретації народного багатоголосся, так званих примітивів, що розкривали все фольклорне багатство народу, прислухався слушним порадам маестро, щодо опанування ним автентичного співу.
 Фронт усе ближче підступав до Львова. Почастішали його бомбардування. Далі перебувати тут було небезпечно. Сергій Босий разом з хором імені М.Леонтовича залишає Галичину і відправляються  спочатку у Східну Німеччину, а звідти з допомогою американських окупаційних військ перебираються до Баварії. Там Сергій Босий разом з іншими українськими діячами  брав активну участь у налагодженні українського культурно-мистецького та релігійного життя. Продовжує свою карєру співака спочатку у Військовому хорі кубанських козаків, а згодом в прославленому  хору «Україна», який створив у 1946 році Н.Городовенко.  Хор «Україна» подорожує містами Баварії, зачаровуючи українців, що мешкали у таборах для переміщених осіб, красою і силою рідної пісні. За Н.Городовенком і його співаками постійно полювала радянська контррозвідка, яка намагалася силоміць повернути їх на «родіну», де на них чекала б одна дорога – до таборів. Диригенту і співакам прийшлося змінити навіть свої прізвища. Ситуація розрядилася, коли на запрошення крайової екзекутиви Українського Національного Об’єднання частина українців, що поневірялися у повоєнній Європі, отримали дозвіл уряду Канади переїхати на постійне місце проживання до цієї північно-американської країни. Переїхав до Канади і Сергій Босий.
 Після приїзду в Канаду працював диригентом хорів у місті Форт Вільям (хор товариства «Просвіта» і церковний хор Православної громади на Вест Форті), потім диригентом православного хору при соборі св. Софії у м. Монреалі, в останні роки в Торонто на кафедрі св. Володимира, церкви св. Дмитрія та в церкві св. Андрія. Одночасно викладав у Рідній школі та на курсах українознавства. Брав участь, як хорист, на сцені оперного театру, був активним відвідувачем Мистецького товариства  «Козуб», де виступав з доповідями на мистецькі теми. Не забував і про свій основний фах – постійно поглиблював свої знання в точних науках, зокрема в ділянці електроніки.
  Учень диригента, секретар мистецького об’єднання «Козуб»  Михайло Ґава згадує: «З Сергієм Босим я вперше познайомився в Форт Вільям…Запам’ятався він мені чоловіком в розквіті сил, одягнений у гарно випрасуваний сірий костюм і білу сорочку з краваткою-метелеком, з бритою головою і приємним виразом обличчя…Зробив він на мене враження не тільки людини освіченої, а й безтурботної, яка життя сприймає за принципом: нема такого поганого, щоб на добре не вийшло». Михайло Ґава, українець з Галичини, який теж пройшовши воєнне лихоліття і майже одночасно з С.Босим приїхав до Канади. Вони разом співали в церковному хорі і як згадує Ґава: «він відчував музичне обдарування Сергія Босого, його тонке відчуття церковної і народної музики». М.Гава був вражений знаннями свого товариша з фізики та математики і в той же час «широкої обізнаності із світовою музичною класикою, з назвами опер, симфоній, хорів, вокальних партій і їх виконавців». Особливим зацікавленням С.Босого була церковна музика. Професор Муха згадує: «Я знаю, що любов до церкви і релігійної музики у С.Босого укоренилися ще в Києві, коли ми слухали прекрасні виступи хору під диригуванням маестро Гончарова  в час відродження української автокефальної церкви». Впродовж років він розробляв композиції для церковних хорів. Не раз на репетиціях хору він говорив, що «Богослужба – це велика містерія, в якій кожна людина повинна задуматися над життям, своїм існуванням, вчинками, які ми робимо свідомо чи несвідомо, що релігійна і народна пісня підносять людину в сферу краси і доброти людини до людини». Диригент Петро Бубела згадував: «…Я пять років співав у його хорі і багато в нього навчився. Він дуже добре розумів інтерпретацію релігійної пісні». Слухачі так оцінювали працю диригента Сергія Босого: «В Різдвяній псалмі», а потім у «Почаївській Божій Матері» диригент досягнув повного розкриття образу твору. Це було досягнуто через музичний сенс в характері стародавньої пісні, а не через словесний матеріал, як то має місце в більшості диригентів... «Тебе Бога  хвалим» Д.Бортянського одержало найдосконалішу трактовку, яку можна прирівняти до найкращих майстрів церковного співу».
 Сергій Босий мав чудову память і міг без записок говорити на будь-яку мистецьку тему. А ще він, чи не один на еміграції, мав у своїй колекції тисячі музичних записів хорового, вокального, оперного мистецтва. Він мав багату скарбницю української і світової літератури – тисячі книг різними мовами.
 Помер Сергій Сергійович 12 вересня 1981 року в Торонто. Згідно з волею і  бажанням покійного його музичні літургійні праці та рідкісні літературні й музичні твори,  передані бібліотеці Інституту святого Володимира в Торонто. Ім.я Сергія Босого занесено в пропамятну  таблицю Інституту св.Володимира. Хай же канадська земля замінить Сергію Босому  рідну українську, в якій не довелося йому спочити.



                                              Анатолій  Чернов
                 

Комментариев нет:

Отправить комментарий