ДЕЯКІ РОЗДУМИ З НАГОДИ ВІДКРИТТЯ ПАМЯТНОЇ ДОШКИ НА ЧЕСТЬ ГЕНЕРАЛА ІВАНА ПАСКЕВИЧА.

ДЕЯКІ РОЗДУМИ З НАГОДИ ВІДКРИТТЯ  ПАМЯТНОЇ ДОШКИ НА ЧЕСТЬ

                                ГЕНЕРАЛА ІВАНА ПАСКЕВИЧА.

         Уже не пам’ятаю хто сказав, що «холуйство – це остаточний, найбільш нікчемний результат комплексу провінційности, або комплекс провінційности у своїй крайності».  Ці слова прийшли мені на пам'ять коли знаходився на відкритті пам’ятної дошки присвяченій генералу Івану Паскевичу в Полтаві. Якось зненацька бувший міський голова Анатолій Кукоба, який панував містом понад десяти років, назвав Полтаву  духовною столицею України. Ця назва як не дивно прижилася. І в той же час саме за  ініціативою Кукоби була знищена каштанова алея насаджена у 1909 році, продані будівлі бувшого Кадетського корпусу та Художнього музею, які являли собою пам’ятками архітектури і охоронялися законом. Останнім витвіром цього заслуженого архітектора  стало будівництво дзвіниці Спаського храму, яка не відповідала історичним документам, архітектурний стиль якої не визначений і до сьогодні. Пізніше історики і архітектори Полтави зуміли довести місцевим можновладцям, що ця споруда не відповідала тому часу. Але порушити дзвіницю ніхто не наважився – вирішили поряд з нею побудувати нову.  І в Полтаві з’явилося чудо, яке достойне брати участь в українському конкурсі ініційованому Миколою Томенко – «сім чудес України». Та де ж ще в Україні ви побачите церкву з двома дзвіницями?

    17 травня 2012 року поряд зі Спаським храмом на будинку, який жодним чином не причетний до «історичної події», було відкрито пам’ятну дошку присвячу полтавцю генералу Івану Паскевичу. Той факт, що меморіальні дошки місцеві можновладці встановлюють там де їм зручніше проводити збори у Полтаві стало нормою. Прикладом цього може бути пам’ятна дошка присвячена Миколі Гоголю, яка встановлена на місці повітового училища в якому  письменник  на той час вже не навчався.

    Переказувати біографію Івана Паскевича -  царського опричника, ката Кавказу, Польщі та Угорщини, який судив декабристів та членів Кирило-Мефодіївське братства, подавляв селянські бунти у Смоленській губернії я не збираюся.  Для тих хто хоче більше пізнати  про «бешеннохраброго» графа Ереванським та князя Варшавським відсилаю до книги Ю.Погоди та В.Шестакова «Соткавший славу из побед», видану в Полтаві у 2007 році. Щоб читач оцінив зміст цього твору, наведу уривок з цієї книги, щодо оцінки авторів декабристського руху: «Их –  то  прийнято было преподносить глашатаями свободы…А в действительности они присвоили громадную по тем временам сумму в миллион рублей из полкових денег, развернули подрывную работу по свержению законной власти, подвели под. расстрельные статьи сотни невинних солдатских и офицерских душ. «Во глубине сибирских руд» и около них – на поселениях, стряхнув с себя дурман, которым их напитали в «тайных обществах»,  набравшиеся во Франции «вільнодумства» они к удивлению многих….превратились в полезных членов общества…Очень многие из них были впоследствии прощены, и сами стыдились потом содеянного ими в тот печальной памяти декабрьский день». Як кажуть – без коментаріїв.

    Автори цієї книги живуть і творять в Полтаві  - «духовній столиці України»! А де ж полтавська українська громада?. Пам’ятники Івану Мазепі та Симону Петлюри?  І взагалі, чи є Полтава українською? Чому зірвана  в місті меморіальна дошка присвячена письменнику Пилипу Капельгородському?  Зруйновані  останки помістя Симона Петлюри та будинок де розміщалася редакція першого україномовного журналу «Рідний край» в якому проживала його редактор Олена Пчілка . Залишається без уваги будинок де проживала родина Олександра та Софія Русови  у якому вперше Микола Міхновський проголосив «Маніфест самостійної України». Чому не маємо меморіальні дошки на будинках де проживали  композитор Микола Лисенко, український вчений Вадим Щербаківський, державний діяч ПавлоЧижевський, організатор кооперативного руху Михайло Токаревський, скульптор Михайло Гаврилко, історик Дмитро Дорошенко, письменники Леся Українка, Василь Стефаник та Мирослав Ірчан і багато інших святих місць нашої батьківщини?. Але ця проблема місцеву владу не турбує. А це означає, що полтавці скоро будуть свідками встановлення на пам’ятнику захисникам полтавської фортеці царського герба, а згодом треба чекати і відбудови каплиці в «пам'ять славного царствования в Боге почившого императора Олександра II», яка була зруйнована більшовиками у 1917 році.

 А може ми ще не українці, а просто хохли. Слушно про нас сказав полтавський поет Михайло Казидуб:

                              Ну що, хохли, натішилися правдою?

                              Надихалися волею? Гай –гай,

                              Єдине, чим можливо вам зарадити

                              Це – висловити співчуття і – край.

                                                                                Анатолій Чернов.