среда, 6 июня 2012 г.

ЛЮДИНА – ЕНЦИКЛОПЕДИСТ, ЯКА ЗАВЖДИ ДОКОПУЄТЬСЯ ДО ІСТИНИ


   ЛЮДИНА – ЕНЦИКЛОПЕДИСТ, ЯКА ЗАВЖДИ ДОКОПУЄТЬСЯ ДО  ІСТИНИ

                                      ШУДРЯ  МИКОЛА  АРХИПОВИЧ


     «Немало знайдеться серед наших сучасників майстрів художнього слова, котрі, не спочиваючи на лаврах, бо лаврів тих так і не доскочили, віддають усі сили на утвердження краси української душі. Але імя Миколи Шудрі посідає цілком осібне місце в цьому ряду», - писав Василь Осадчий, оцінюючи книгу письменника «За часом, як за плугом».
  Про себе письменник писав так: «Я – Шудря: той, хто доглядав лан, сіяв пшеницю, молотив для людства хліб. Мій рід, од часів Трояню й до сьогодення, справді не має переводу; він – невмирущий, бо мудрий  і працьовитий. Я – це Полтавщина, Трипілля, Кубань, Причорномор’є, Месопотамія, Індія… Це все – історична праУкраїна, від краю до краю: з Карпатського нагір’я до Підкавказьких станиць, од Білої Русі до Чорноморських узбереж…Скрізь, де на Багат-вечір готують кутю – ритуальну кашу із пшеничних зерен»,   ( із нарису «Кутя тисячоліть»).
 Письменник, поет, журналіст, кінодраматург, педагог Микола Архипович Шудря народився 4 січня 1935 року в селі Веселий  Поділ Семенівського району що на Полтавщині у хліборобській родині. Батьки були майже неписьменні. Мати, Параска Омелянівна закінчила два класи і курси трактористів. Батько, Архип Никифорович – також два класи та районну курсантську школу (РКШ). Микола Шудря почав навчатися в семирічній Веселоподолянській школі. По розповідям побратима по перу, його земляка, письменника О.Дмитренка, коли на уроці української літератури 5-го класу писали твір про свій родовід, Миколка, захопився віршуванням і написав у віршах поему під назвою «Писарки». «Писарками», по вуличному, називали їхній рід. Його родичі здавна були писарями у Семенівській волості, а дід Никифор – волосний писар, складав навіть вірші церковнословянською  й українською мовами. Микола знав свій родовід до сьомого коліна і пристрасно все це розмалював у своїй поемі. По закінченню семирічки відвідує Семенівську середню школу, де його обрали комсомольським секретарем, а згодом «худорлявого, бідового й безвідмовного, хутко «висунули» в члени бюро райкому та обкому комсомолу». Але потяг до літературної творчості його не відпускав від себе. Він продовжував писати вірші, нариси, фейлетони які друкував у стінній газеті, редактором якої він був. Надсилав свої вірші і у республіканські газети. Збереглася відповідь газети «Зірка» на віршовані твори Миколки Шудрі, в якій зазначалося: «оригінальні рядки, які надіслав нам Микола Шудря з Веселого Подолу на Полтавщині…». А ще… Микола захоплюється математичними науками. Він стає учасником Міжнародної математичної олімпіаді в Празі, де посідає перше місце.
  Після закінчення школи вступає до Київського університету на журналістський факультет.  Літератор і публіцист О.Мусієнко, староста курсу, згадував: «Із 150 студентів – журналістів вступу 1953 року вийшла власне невеличка Спілка письменників. Тут були поети, прозаїки, піснярі і навіть один казкар». І дійсно, однокурсниками М.Шудрі були Б.Олійник, В.Захарченко, В.Крищенко, Ю.Ярмиш та інші, які стали знаними українськими літераторами. «У середині 50-х років, - згадує Ю.Ярмиш, - я разом з М.Шудрею і В.Симоненком (який вступив в університет у 1952 році) робили університетську багатотиражну газету «За радянські кадри». Її авторами були В.Черновіл, В.Коломієць, О.Лупій, В.Підпалий та інші.» Серед викладачів університету М.Шудря з вдячністю згадує завідуючого кафедрою бібліографії та книгознавства С.Петрова, завдяки якому він ще з першого курсу захопився вивченням архівних документів, що стало йому в нагоді в подальшому творчому доробку.
  Після закінчення університету навчався в аспірантурі і одночасно викладав (1964-1967рр.).  Студент університету О.Дмитренко так згадує свого викладача: «У чомусь трохи баламутний, начеб неорганізований, зовні вайлувато-незграбний, але симпатичний близорук…Микола Архипович – наш короткочасний молодий викладач-аспірант, чий нарис «Терен-дерево» потряс факультет». Це нарис вперше був опублікований в газеті «Радянська Україна», в якому автор розповів про вилківських рибалок, з якими він ходив Чорним морем аж до турецького берега, побував на Зміїному острові. «Точність деталі, колорит штриха, свіжа рельєфність характеру, гострозорість…І заслужені лаври кращого нарисовця газети» - таку характеристику нарису та автору дав О.Дмитренко. У 1961 році М.Шудрю визнано  кращим публіцистом у журналах «Україна» й «Знання та праця», в газеті «Колгоспне село» («Сільські вісті»). Після Чорнобильської аварії Шудря поїхав в небезпечну зону і тривалий час журнал «Україна» публікував його репортажі із зони лиха. За ці публікації одержав премію Спілки журналістів України «Золоте перо».
 Почавши свою журналістську діяльність ще в студентські роки, М.Шудря довгий час працював у різних періодичних виданнях: газеті «Літературна Україна», «Радянська Україна», «Наш час», в журналах «Україна», «Народна творчість та етнографія». Займав посаду старшого редактора Головного управління газет і газетних поліграфічних підприємств Комітету у справах преси при Раді міністрів УРСР. Одночасно М.Шудря  викладав історію книги і сценарну майстерність у Київському інституті культури (1969-1976 рр.). Був редактором журналу «Україна» (1980-1991 рр.).
 Митець-журналіст М.Шудря працював переважно у жанрі нарису, який вважав формою, де важлива робота з пошуковим матеріалом, невідомими фактами й іменами. Дослідниця творчості письменника Анна Косенко назвала М.Шудрю дослідником-пошуковцем. О.Дмитренко писав: «Пристрасть до блукань (а нею – і до журналістики та письменства) ще в підлітковому віці пробудила в ньому дорога до школи за сім кілометрів. Крізь завірюхи та хвищі – з веселоподілянського хутора у Семенівку». У 80-х роках письменник захопився журналістськими розвідками, відкривши окремий розділ в журналі «Україна», де друкувалися рукописи письменників-класиків, літературно-мистецькі знахідки, «заборонені історії із суспільного життя». А.Косенко підкреслює, що «незважаючи на цензуру йому вдалося надрукувати задовго до реабілітації спогади Н.Махна, листи до дружини М.Леонтовича, щоденник Ю.Яновського, Л.Курбаса, нотатки Ю.Тютюнника, багато матеріалів про О.Довженка. За його сприяння побачили світ заховані в архівах і приватних бібліотеках твори М.Зерова, Г.Косинки, Л.Курбаса, І.Кавалерідзе.». Улюблені жанри М.Шудрі – нарис, репортаж, есей-розвідка, документальна повість. Про себе казав: «Я людина не консервативних поглядів, тому що з літературою завжди був близько, хоч у мене особливий напрямок – документальний…Я ж чистої води документаліст. Я за – «искусство левое…но не левее сердца». Б.Олійник називав М.Шудрю «врожденним науковцем, шукачем, безмежно талановитим слідопитом і народознавцем».
 Особливу роль в творчості М.Шудрі належить його Шевченкіані.  Дослідник творчості М.Шудрі В.Яцюк писав: «Зацікавлення письменника поетовою долею і творчістю виявилося ще в дитинстві, на тій мальовничій землі, якою 1845 року ходив і милувався Шевченко, гостюючи в українського дідича – власника Веселого Подолу Аркадія  Родзянка. Усі бувальщини про ці відвідини розповів допитливому учню учитель української мови та літератури Г.Діденко, а ще раніше – материн батько вчителя Марко Гетьман, що народився  ще у 1812 році. Отож виходить, що довідався про все те маленький Миколка чи не з перших вуст». Літературознавець Ф.Погребенник у своєму дослідженні «Народ про Шевченка» наводить прецікавий запис із книги відгуків Шевченківського музею в Києві: «Тарасу Григоровичу! Клянусь тобі, що я присвячу своє перо, як і ти, боротьбі за справедливість. Студент першого курсу факультету журналістики КДУ Микола Шудря». Звідтоді він розпочав вивчати і осягати не лише долю і творчість Великого Українця, « але й усе, з- як писав  В.Яцюк,- що було дотичним до силового поля генія». Перший друкований нарис присвячений Шевченкові «Під струнким явором» був надрукований у студентському альманасі «Світанок» (1958). В ньому йшлося про причетність Шевченка до духовного світу Л.Глібова, народженого (як і Шудря) у Веселому Подолі. Потім була стаття-нарис «Світла зброя поета» (1961) – про долю музею Шевченка під час Другої світової війни. М.Шудря був одним із перших, хто почав клопотатися про видання шевченківської енциклопедії. У 1998 році він разом з О.Дмитренком пише повість-пошук «Верховіть череватого дуба» в якій в результаті пошуків було досліджено нові факти з родовіду Т.Шевченка. У  Шевченкіані  Шудрі чимало творів суто журналістських, публіцистичних. Серед них: «Зійшла зоря, та не назоріла» про експедицію журналу «Україна» шляхами Шевченківського краю(1988), «Тернова доля» - публікація першої біографії Шевченка, написаної В.Масловим (1989), розвідка «Геній: від суниць до зірниць. Мала  батьківщина. Земля. Гора. Всесвіт» в якій у «конкретиці осмислень представлено творче єство поета-художника-індивіда» ( 2001 ).
 В.Яцюк писав про М.Шудрю: «Це надзвичайно чула людина з якимсь по-особливому дитинним відчуттям світу і всесвіту. І в Шевченковій долі та творчості Микола Архипович для себе також обирає «сюжети», які безпосередньо стосуються прояву краси, добра, українства; він осмислює роль народної пісні у феномені поета, цікавиться малярським доробком митця, а іноді віднаходить нові його малюнки чи такі, що безпосередньо пов’язані з творчою долею Шевченка».
 Ще навчаючись в університеті Микола Шудря захопився кінематографом. Письменник Л.Череватенко досліджував шляхи входження М.Шудрі у кінематограф. Почався цей шлях зі знайомства М.Шудрі з романом Ю.Яновського «Вершники». «Десь на 2-му курсі університету потрапив мені до рук п’ятитомник Ю.Яновського, - згадує письменник. - Свіжими очима я прочитав  «Вершників», і мене приголомшило панорамне речення з «Подвійного кола»: «Лютували шаблі, і коні бігали без вершників». Про бій під
Компаніївкою…Одне тільки речення, а перед нами – не лише розгорнута картина бою, а й багатовікове буття цілого народу. І я подумав тоді: мабуть, отак і маємо тепер писати – кінематографічно». Згодом М.Шудря ознайомився з кіносценарієм «Земля» О.Довженка. «Прочитав -  і зрозумів, що це не просто кіносценарій, а справжня, сучасна й висока проза… Потім керівник учбової студії Київського університету О.Єлізаров залучив мене до кіносправи безпосередньо». Для кіностудії М.Шудря написав кілька сценаріїв. Першим професійним документальним фільмом по сценарію М.Шудрі  став «Дума і доля» про долю українського кобзарства і легендарного кобзаря Є. Адамцевича,  «який доніс до нових поколінь «Запоризький марш». У фільмі також прозвучала пісня складена ще в часи Визвольних змагань у виконанні Адамцевича. Як згадує Л.Череватенко: «Вибухнув скандал…позабирали геть усі плівки – й зображення, і фонограми. І все чисто знищили». Потім були сценарії «Український кореспондент Маркса», про українського соціаліста-утопіста С.Подолинського, «Долаючи земне тяжіння» - про українських космологів, який теж зазнав переслідування влади «за націоналістичні прояви». Л.Череватенко писав: «Ні, зовсім не легким було входження М.Шудрі в український кінематограф. Проте на сьогодні в його послужному спискові десь 120 кінострічок…На цьому варто наголосити: йому не дозволяли розвернутися, показати , на що здатен.».  Л.Череватенко наводить приклад коли сценарій фільму «Геній під чужим прізвищем» про Ю.Кондратюка (Шергея), що насправді вийшов з-під пера М.Шудрі був анонсований як сценарій льотчика-космонавта В.Севастьянова. Бо на той час  письменник не міг скористатися своїм авторським правом. Повнометражних фільмів у нього лише два: «Відкрий себе» - про Г.Сковороду та «Тарас» - про Т.Шевченка. Доля Г.Сковороди не давала спокою М.Шудрі ще в студентські часи, коли він присвятив мандрівному філософу свою поему. Надихнуло його на  створення сценарію творча дружба з І.Кавалерідзе, який в цей час (1972 рік) створював памятник Сковороді у Лохвиці. «З подачі сценариста підхоплено унікальну ідею: стрічка має запам’ятати й відтворити кожну мить народження постаті Г.Сковороди - згадував О.Дмитренко, - весь вогнедишний процес відливання образу генія в металі».  Л.Череватенка писав: « Фільм про Сковороду це фільм-оповідь «од першої особи», побудований на цитатах із філософських праць і листів Григорія Савича». Філософ заговорив не просто людською мовою, а «мовою, до якої віками тягся і яку чекав почути від мистецтва народ» (О.Дмитренко). На перегляді фільму тодішній міністр кінематографії С.Іванов випалив режисеру фільму Р.Сергієнку: «Хіба в кіно ходять, щоб вивчати філософію?». Фільм поклали мерщій на полицю, і пролежав він аж до 1989 року .
 Вже наступного року Микола Шудря пише сценарій  «Тарас» і разом з кінострічкою «Відкрий себе» цей фільм здобуває найвищі лауреатські лаври – Державну Шевченківську премію. Стрічку «Відкрий себе» названо взагалі еталоном документального філософського кіно.
 Взірцем для М.Шудрі в кінематографії був О.Довженко. Він стало цікавився творчістю О.Довженка, нотував і призбирував геть усе що мало стосунок до геніального митця. Розпитував живих свідків, сидів в архівах – цілеспрямовано і вперто працював. І наслідком його трудів – вийшла книга присвячена 110 - літтю  О.Довженка «Геній найщирішої проби». Л.Череватенко вважає, що ця  книга «стала важливою саме на цьому етапі української державності та української культури…коли одночасно з масованою атакою на державницький український кінематограф відбувається розгнуздана атака й на О.Довженка…». В Шудриної  книзі О.Довженко – мужній борець, «войовник-праведник, що наражаючись повсякчас і зухвало на небезпеку, всіма можливими засобами обстоював право жити для рідного народу. І стояв на тому до кінця» (Л.Череватенко).
 А ще… Микола Архипович чудовий поет - лірик. Для нього поезія не просто «виквіт натхненої праці, вона - стан зворушливої душі. Пишеться тоді, коли тебе переповнюють почуття,  коли слова мимохіть вихлюпуються на папір, коли твої рядки бринять музикою, - писав М.Шудря». По суті це поезія – відчуття. І треба лише доторкнутися серцем до слова, щоб збагнути силу любові і ніжність поезії  Миколи Шудрі:
                                           Пізнє кохання-
                                                        може, й востаннє,
                                           Та воно світле,
                                                        як перша любов.
                                           Хай і під вечір –
                                                        не на світанні,
                                           Тільки ж у серці
                                                        хвилюється кров…
 Микола Архипович часто бував на своїй малій Батьківщині в селі Веселий Поділ. Семенівщину називає «райським закутком полтавської землі» Він пишався своєю землею та людьми, які тут народилися і яких «від колиски й до скону супроводжує музика, спів, мелодійне слово, граєво барв». 2007 року Микола Шудря разом з Євгеном Бутенко випускає довідник-антологію «»Зерна пшеничної віри». Це довідник, як пише М.Шудря у передмові  – «  насамперед пропамятна книжка про славетних людей нашого краю, нагадування про тих, хто самовіддано творить майбутність Української держави, розповідь у науку тим, хто не встиг ще остаточно обрати дорогу в своєму житті (так от їм приклади)»
 У лютому 2010 року в Києві відбулася виставка. «Тугий сніп з української ниви», присвячена 75-літтю від дня народження Миколи Шудрі. Уся експозиція – суголос практичної діяльності Шевченківського лауреата. «Це людина-енциклопедист, людина яка завжди докопується до істини», - наголосив професор фізики В.Шендеровський. Журналіст С.Бондаренко назвав М.Шудру невтомним шукачем і відкривачем невідомих фактів та імен. І взагалі, пише журналіст, «вважається, якщо Шудря чогось не знає, то цього не знає ніхто».
     27 березня 2012 року відійшов у засвіти Микола Архипович. Не стало мудрої, шляхетної людини, справжнього лицаря духу. Вічна пам'ять і небесний спочинок Вам, наш земляче!...

                                                                                                    Анатолій  Чернов
                                                                     Член Спілки екскурсоводів Полтавщини.


Комментариев нет:

Отправить комментарий