среда, 6 ноября 2013 г.

ЛИСЕНКО ТРОХИМ ДЕНИСОВИЧ ( ЧИ БУВ ЛИСЕНКО «РАСПУТІНИМ У РАДЯНСЬКІЙ БІОЛОГІЇ» ?)


                                ЛИСЕНКО  ТРОХИМ  ДЕНИСОВИЧ

        ( ЧИ БУВ ЛИСЕНКО «РАСПУТІНИМ У РАДЯНСЬКІЙ  БІОЛОГІЇ» ?)

      Роль Трохима Лисенка у радянській біології розцінюють по різному не тільки вчені фахівці -  біологи, а й історики науки. Суперечки про внесок Лисенка в аграрну науку не вщухають і сьогодні. З однієї сторони він академік АН СРСР, президент ВАСГНІЛ, Герой Соціалістичної Праці, тричі лауреат Сталінської премії, який вніс вагомий вклад в біологічну науку, що підтверджує сучасна нанотехнологія, з другої сторони Лисенко,  по словам вчених,  «агрономічний Распутін в біології»( А.Шаримов), «патологічне явище в сучасній науці» (О..Воропай), який знищів радянську генетику. Так хто ж  він насправді, Трохим Денисович Лисенко?
      Народився майбутній вчений 30 вересня 1898 року в містечку Карлівка, що на Полтавщині у сімї селянина-середняка. Навчатися грамоті він почав досить пізно,  лише в 13 років  вступив до двокласної сільської школи. Після закінчення школи з 1913 року навчався у Полтавській нижчій школі садівництва. Восени 1917 року вступив до Уманського училища землеробства та садівництва. Вчився у тривожні роки революційних подій та Громадянської війни. 1921 року Лисенка направляють у Київ на курси організовані Головцукротрестом. Після закінчення курсів у 1922 – 1925 роках працював старшим спеціалістом із селекції цукрового буряку Білоцерківської селекційної станції і одночасно навчався у Київському сільськогосподарському інституті, який закінчив у 1925 році. На цьому його «університети»  закінчилися. У подальшому Лисенко ніколи не здавав  ніяких екзаменів, не захищав наукових дисертацій і не мав ніяких наукових ступенів.
       Ще у 1923 році в пресі з’явилися дві наукові праці Лисенка присвячені методиці селекції томатів  та прищепленню цукрового буряка – тоді вперше ім’я Лисенка стало відомим у наукових колах.  Із 1925 по 1929 роки Трохим Лисенко працював молодшим спеціалістом, згодом заввідділом  селекції бобових культур Гяджинської (Кіровобадської) селекційної станції у Азербайджані. Станція входила до штату «Всесоюзного інституту  прикладної ботаніки і нових культур» на чолі якого стояв академік М.Вавилов. На той час у Азербайджані не було достатньо розвинутої культури землеробства, виникали проблеми заготовки кількості кормів для скота, особливо зимою. Щоб вирішити цю проблему виникла ідея посадити на цих землях бобові культури завезені із середньої полоси країни. Сподівалися, що при посіві  восени рослини зійдуть ранньою весною, що забезпечить корм тваринам, а заорювання прорісті приведе до поліпшення родючості грунту.  Саме Трохиму Лисенку і  було доручено займатися інтродукцією бобових культур.  Його експерименти з горохом дали позитивний результат. 1927 року в газеті «Правда» зявилась похвальна стаття на честь Т.Лисенка «Поля зимою»  в якій автор назвав Лисенка «босоногим професором» який  «решает (и решил) задачу удобрения земли без удобрения и минеральных туков, обзеленение пустующих полей Закавказья зимой, чтобы не погибал скот от скудной пищи, а крестьянин-тюрк жил зиму без дрожи за завтрашній день». (В.Сойфер «Власть и наука»). Як відомо, у той час публікація в газеті «Правда» була рівнозначною  двом факторам: загибелі в сталінських тюрмах, або кар’єрному злету до певних висот. Система яка панувала в країні  висувала в спеціалісти людей від плугу, від станка, «кухаркиних дітей» (Ленін), ударників труда, передовиків, «натхненних трудовим піднесенням» (Сталін) відкрила Лисенку шлях наверх. Доктор сільськогосподарських наук Ф.Моргун у статті «Академік Т.Лисенко: яким він був насправді» наводить спогади соратника вченого Д.Долгушина, який згадує Лисенка в часи його праці на Гяджинській станції: «Довгий, худий, весь постійно перемазаний у землі. Картуза надіває одним махом, і він завжди в нього стирчить кудись убік….Увесь час копається зі своїми рослинами…Знає і розуміє їх взагалі чудово, вміє розмовляти з ними, проникає в саму їх душу. Рослини у нього «хочуть», «вимагають», «люблять», «страждають» Це справжній творчий ум. Нові оригінальні ідеї так і пруть з нього…»
     Примусова колективізація привела до кризи сільського господарства в країні і дефіциту продовольчих товарів. Політичне керівництво СРСР бачило вихід у найшвидшому створенні високоврожайних сортів рослин і високопродуктивних порід тварин, у розробці ефективних агротехнічних прийомів. По словам дослідника біографії Лисенка  А.Лисого «відсутність пропозицій щодо швидкого виконання таких завдань з боку науковців, партійні пропагандисти кваліфікували як прояв «ворожої ідеології» учених-біологів». Саме в цей час Трохим Лисенко розробив кілька практичних рекомендацій, щодо поліпшення вирощування озимої пшениці і «водночас надав своїм дослідженням статус фундаментальної теорії» . Першою науковою працею, що стала початком слави Трохима Лисенка стала розроблена ним теорія яровизації рослин. У 1928 році вчений установив, що під впливом певної низької температури на пророщуючи насіння озимих зернових культур можна добитись нормального ходу їх розвитку і при посіві на весні. Цей процес передпосівного оброблювання насіння був названий яровизацією. В чому полягав цей засіб яровизації? Зерно озимої пшениці намочувалося і як тільки покажеться білий зубочок (початок кільчення) треба негайно заморозити те кільчене зерно на 10-15 днів і потім висівати. Таким чином Лисенко «винайшов і опрацював агрономічний засіб яровизації озимої пшениці в ярову» (д-р І.Чинченко). Експеримент Лисенка виявився напрочуд вдалим, він дозволяв пришвидшити ріст рослин весною, так як вони вже пройшли  ряд стадій під час яровизації. Притримуючись теорії  стадійного розвитку рослин, вчений стверджував, що за допомогою яровизації, тобто перетворення озимої пшениці в яру і навпаки можна прискорити створення нових сортів і що це можна зробити через якихось два роки.  Саме ця теорія Лисенка визвала жваву дискусію вчених-біологів, яка точиться і до сьогодні. Першим серед вчених, Лисенка підтримав М.Вавилов який писав: «Яровизация является крупнейшим достижением в селекции ибо она сделала доступным для использования все мировое разнообразие сортов, до сих пор недоступное практическому исследованию в силу обычного несоответствия вегетационного периода и малой зимостойкости южных озимых форм».(Вікапедія). У 1933 році Вавилов представив працю Т.Лисенка «Теоретичні основи яровизації» на здобуття Ленінської премії як «крупнейшее достижение физиологии растений за последнее десятилетие». Більшість вчених-біологів вважають теорію «яровизації» озимої пшениці псевдонаукою, яка відкинула основні положення сучасної на той час біології: закони спадковості Г.Менделя, концепцію А.Вейсмана про відсутність спадковості набутих ознак рослин та хромосомну теорію Моргана. У статті «Академік Трохим Лисенко: геній чи злодій?» надрукованій в газеті «Вечірня Полтава» за підписом відомих в Полтаві вчених-біологів стверджується, що «ніяких дослідів Трохим Лисенко щодо визначення ефективності використання яровизації не проводив і врожайність не збільшив. Не отримав і нових сортів. Про що зізнався у лютому 1935 року на Другому зїзді колгоспників-ударників, виправдовуючись браком часу» (газ. ВП 29.03 2007).  Вчений-біолог Г.Гагарин визнаючи винахід Лисенка передпосівного оброблювання насіння прогресивним в той же час зауважує, що до аналогічних висновків дійшов у 1918 році німецький фізіолог Гасснер і трохи пізніше професор Н.Максимов. «В заслугу Лисенка можна внести лише те, - писав він,-  що  не знаючи дослідів вищезазначених учених –  Лисенко прийшов до цього висновку самостійно» (Г.Гагарин «Сортове насіння в Україні», Наукові записки УТГІ)
    Влітку1929 року Наркозем України оголосив про вирішення зернової проблеми в республіці і направив Трохима Лисенко в Одеський інститут селекції і генетики.  1934 – 1938 роках він на посаді наукового керівника, а з 1935 року - директор інституту, який з 1935 року став Всесоюзним. Цікаво, що як тільки щось особливого винайдено в науці в Україні так Москва  починає перейменовувати наукові інститути на «Всесоюзні». Так було наприклад,  з Українським інститутом очних хвороб і тканинної терапії в Одесі, де професор П.Філатов почав «робити» сліпих зрячими (хірургічне пересаджування рогівки), або Український науково-дослідний інститут коноплі в Глухові, в якому професор М.Гришко вивів однодомну коноплю (плоскінь і матірка на одному стеблі) які Москва негайно перейменовує  з Українських у «Всесоюзні». Та повернемося до нашого героя.
    У серпні 1936 року Лисенко своїм докладом  «О внутрисортовом скрещивании растений самоопылением» вступив у дискусію з М.Вавиловим та іншими генетиками. У своїй праці Лисенко заперечував загальнотеоретичним поглядам своїх опонентів, так і їхнім практичним вкладам у селекційну роботу. Він проголосив класичну генетику псевдонаукою і запропонував замінити її своїм напрямком – «мічурінським вченням», «агробіологією» яке було підтримано самим Сталіним. (Врешті решт Сталін ніколи б не підтримав Лисенка, якби не були практичні досягнення) .  Вчений вважав, що штучним шляхом можна вивести абсолютно всі рослини, що повністю узгоджувалося, на думку керівництва партії, з основними положеннями марксизму. (Тезу Маркса «про виплекання  досконалішої людини шляхом дресури й успадкування набутих навичок, що в свою чергу було ультимативною умовою побудови ідеального комуністичного суспільства…Лисенко підтверджував усією досвідчальною діяльністю». (П.Балей «Обезвласнене суспільство»).
     Наукова дискусія перетворилася на ідеологічну боротьбу. У боротьбу генетиків та агробіологів усе більше втягувалися репресивні органи. Генетику оголосили лженауко, з її послідовниками нещадно та жорстоко розправляються. Президентом ВАСГНІЛ замість М.Вавилова 1938 року обирають Т.Лисенка. 1940 року після арешту М.Вавилова директором інституту генетики призначають Т.Лисенка. Супротивники Лисенка вважають його ініціатором знищення генетичної науки в СРСР та її послідовників – вчених-генетиків, у тому числі і Миколу Вавилова. Називали його «сталінським прихвоснем». Ф.Моргун заперечує причетність Лисенка до загибелі Вавилова. Як аргумент він приводить зловісний  лист видатних вчених, який був оприлюднений 28 лютого 1937 року всіма газетами країни під назвою «Ми вимагаємо безпощадної розправи з підлими зрадниками нашої великої Батьківщини» за підписами засновника Академмістечка в Новосибірську Лаврентьєва, академіка Губкіна – всесвітньо відомого геолога, Миколи Вавилова та інших. Підпису Трохима Лисенка під цим зверненням не було. «Та чи зміг би безпартійний Лисенко захистити Вавилова»?, запитує Ф.Моргун.
  Під час Другої світової війни інститут на чолі з Лисенком перебуває в Омську. Вчений продовжує свої  наукові дослідження. 22 березня 1943 року він отримує Сталінську премію «за наукову розробку та впровадження  у сільське господарство способу посадки картоплі верхівками продовольчих бульб». «Методика посадки картоплі (коли її шматочок з «вічком» висаджували, а решту вживали в їжу) врятували під час війни мільйони людей від голоду» (Моргун). Противники Лисенка не вважають його засновником цієї методики «бо спосіб посадки картоплі верхівками використовувався селянством України давно, у тяжкі роки голодомору…Але він зміг згадати про це і впровадити його в практику країни, а заодно і перетворити на своє «вчення». (газ.Зоря Полтавщини» 29.03.2007 р.)  Велику увагу Лисенко приділяв агротехніки вирощування проса. В результаті кропіткої роботи урожайність цієї культури підвищилася з 2-3 ц. з га до 15 центнерів з гектару.  У червні 1945 року Лисенко одержує звання Героя Соціалістичної Праці  «за видатні заслуги у справі розвитку сільського господарства та підвищення урожайності сільськогосподарських культур особливо картоплі та проса». У роки війни Трохим Денисович розробив методику посіву зернових культур прямо в стерню необробленого поля. Такий посів у той час, коли в науці і практиці панувала технологія обов’язкової глибокої оранки був сміливою новою технологією, відповідальність за яку взяв на себе Т.Лисенко. Метод посіву по «стерні» на сотні тисяч гектарів за словами Ф.Моргуна «давав мільйони тонн хліба для фронту й робітникам індустріальних центрів». Дискусія, щодо безплужного обробітку грунту перед сівбою точиться і до сьогодні. Потрібен час, щоб вчені – аграрники нарешті вирішили цю проблему. Ще один метод впроваджував Лисенко в сільське господарство – карбування рослин. Суть методу  полягав в обтинанні  пагонців в установлений період їх росту, що прискорював перехід рослин до плодоношення. У Таджикистані та Узбекистані карбування бавовни  використовується і до сьогодні. В країні також поширювалася розроблена Лисенком гніздова посадки рослин як основний метод боротьби з буряном.
       В повоєнні часи знову розгорілися нові дискусії щодо майбутнього генетики. Лунають вимоги вчених про експериментальної перевірки наукових концепцій Лисенка. Серпнева сесія ВАСГНІЛ 1948 року визнала лисенківські ідеї і надала їм пріоритет в розвитку сільськогосподарській науки. Після смерті Сталіна Лисенко починає ставати об’єктом  критики з боку своїх колишніх прихильників. У 1954 році в журналі «Комуніст» було зроблено закид Лисенкові про те, що у ВАСГНІЛ наука монополізована його прибічниками та що там ніколи не обговорювалися його теорії. Провідні науковці  не бажали жити під пресом, як вони вважали «застарілих концепцій». 11 жовтня 1955 року з’явився  « лист 300» направлений у ЦК партії з критикою діяльності Лисенка.  Критики вважали, що діяльність вченого «приносять незліченні втрати» наводячи як приклад роботи групи прихильників Лисенка по вегетативної гібридизації «переробці природи рослин і гніздовими посадками рослин». 1956 року його було зміщено з посади президента ВАСГНІЛ. 1961 року Лисенко повертається на посаду президента ВАСГНІЛ, але перебуває на ній тільки до 1962 року. (Рік звільнення Хрущова). 1965 року Лисенка було звільнено з посади директора інституту генетики АН СРСР. Президент АН СРСР М.Келдиш на річних загальних зборах АН 1 лютого 1965 року проголосив: «На розвитку біології великою мірою відбилося монопольне становище групи учених на чолі з академіком Т.Лисенком, що заперечувала цілу низку важливих напрямків біологічної науки…нав’язувалася необґрунтована концепція про вид і видоутворення…Осуджуючи монопольне становище, яке займав Т.Лисенко…ми не повинні огульно заперечувати все, що він зробив» (газ. «Правда» 4.02 1965 р.)  Після звільнення Лисенко продовжив свою діяльність на посаді директора експериментальної бази АН СРСР «Горки Ленінські» під Москвою. Йому заборонили переїхати до України. (Зрештою Москва поступала так з багатьма видатними українцями відриваючи їх від українського грунту). Помер Трохим Денисович 20 листопада 1976 року, похоронений на московському цвинтарі.
   Так хто ж такий Трохим Лисенко?  Академік Вернадський: «Вольова, неосвідчена, але талановита фігура…продовжувач дарвінізмо-мічурінської наукової методики – різко нападає на генетику, основ якої не знає». (Вікапедія).
  Англійський біолог Дж.Файф: «Теорія стадійного розвитку швидко набуває популярності, як корисний спосіб аналізу процесів розвитку рослин особливо застосований у селекції рослин. Цей важливий внесок у науку зробив би ім’я Лисенка відомим селекціонером та фізіологам усього світу, навіть якби він не створив нічого більше» (газ. ВП 1.02. 2007 р.)
  У Франції ліберально-консервативний Club de I Hor loge заснував «Премію Лисенка» яка з 1990 року вручається автору або особі, які своїми творами або діяльністю внесли зразковий внесок в дезінформування в галузі науки чи історії, використовуючи ідеологічні  методи і аргументи.
 1996 року історик науки Дм. Симмоне опублікував книгу про сто видатних вчених  XX  століття куди під номером 93 ввійшов радянський біолог Трохим Лисенко. (С.Миронин «Трохим Лисенко»).
    У 2012 році в Полтаві відбулася конференція за темою: «Уродженець Полтавщини Т.Д.Лисенко – геній чи злодій?», на якій вчені-біологи зі всієї України константували «останні дослідження науковців розкривають невідомі раніше реалії. З наукової точки зору, Лисенко – предтеча біопольових досліджень, що випередили час на півстоліття. Унікальні результати біопольової дії на рослини давали надію і М.Вавилову, і Й.Сталіну на швидке отримання великих урожаїв. Але тоді ще ніхто не знав, що нові властивості зерен унаслідок їхньої екстрасенсорної обробки не передаються у спадок «злаковому» потомству». Так хто ж Лисенко – геній чи злодій?.
                                                                                              А.Чернов.               Полтава.

Комментариев нет:

Отправить комментарий